Професійна бухгалтерсько-аудиторська освіта: зміна підходів заради майбутнього професії
Активна дискусія серед науковців, викладачів, практиків, регуляторів та представників професійних організацій щодо питань професійної освіти бухгалтерів і аудиторів ще раз підтвердила наявність проблемних аспектів у цій сфері, які потребують невідкладного вирішення.
Усі одноголосно стверджують, що вища і професійна освіта бухгалтерів і аудиторів в Україні потребує вдосконалення шляхом використання найкращого світового досвіду університетської підготовки кадрів, підвищення кваліфікації і післядипломної атестації фахівців.
Ми цілком підтримуємо позицію, що українські бухгалтери і аудитори заслуговують на власну національну систему освіти і сертифікації. Сьогодні є величезний вибір міжнародних сертифікаційних програм, що здобули своє визнання і можуть вважатися певною мірою еталонами постуніверситетської професійної освіти, але ми повинні нарешті активізувати процеси розроблення та впровадження системи національної сертифікації бухгалтерів і аудиторів. Ця система повинна поєднати і університетський рівень, і професійні організації, які несуть соціальну відповідальність за професійний рівень своїх членів, і вимоги регуляторів, зацікавлених у забезпеченні якості і достовірності фінансової звітності компаній, що знаходяться у сфері їх управління.
Сьогодні відчутний певний опір, особливо щодо сертифікації бухгалтерів, бо до сертифікації аудиторів за останні роки всі вже звикли. Варто зауважити, що в системі сертифікації бухгалтерів (або фахівців суміжних сфер – фінансових менеджерів, внутрішніх аудиторів, спеціалістів з управлінського обліку тощо) не йдеться про її наскрізну обов’язковість.
Якщо випускник вищого навчального закладу, який отримав певні компетенції, працевлаштовується і його задовольняє його професійне становище, то такого бухгалтера ніхто не примушуватиме проходити сертифікацію. Але якщо він намагатиметься зростати професійно і займати вищі посади, особливо якщо доведеться змінювати місце роботи, то йому необхідні додаткові знання і компетенції, які не завжди забезпечуються набутим досвідом. Їх можна отримати вже в межах постуніверситетської освіти, тобто за програмами міжнародної або національної сертифікації на вибір і залежно від їх спеціалізації. Окрім того, у роботодавця при прийомі на роботу завжди існує ризик, який полягає у найманні працівника з невідповідними компетенціями. І в цьому випадку знизити такі ризики і надати хоч якусь гарантію може наявність у претендентів певних сертифікатів, якщо вони визнаються роботодавцем.
Ніякої примусовості. Саме бухгалтер вирішуватиме, чи варто йому проходити сертифікацію, чи дасть та чи інша сертифікаційна програма додаткові компетенції, чи сприятиме це зростанню його професійної цінності, чи будуть вигоди від проходження сертифікації більшими, ніж витрати на неї.
Водночас існує ще один щабель професійного розвитку – це соціальна відповідальність бухгалтера, який підписує фінансову звітність, особливо, якщо це звітність підприємства, що становить суспільний інтерес. Вимоги до таких спеціалістів мають бути підвищені, і національна сертифікація відіграватиме не останню роль у відборі претендентів на посади “ТОП-бухгалтерів”.
Постійний професійний розвиток – це одна з ключових ознак професії бухгалтера і аудитора. Той, хто сьогодні має сумніви щодо необхідності побудови багаторівневої системи національної сертифікації бухгалтерів і аудиторів, ймовірно, зупинився на університетській освіті. Бо навряд чи знайдеться сертифікований бухгалтер або аудитор, який вважав свій сертифікат, а разом з ним і отримані в процесі сертифікації компетенції, зайвими для свого професійного розвитку.
